Creative Commons License
Ця робота ліцензується за міжнародною ліцензією Creative Commons Attribution 4.0 International License.

Життєві перспективи особистості в структурі соціального потенціалу: проблемно-подієвий підхід

959
21
Стаття(УКР)(.pdf)

У статті запропоновано новий підхід до дослідження життєвих перспектив і стратегій особистості. З огляду на цей підхід, під життєвими перспективами розуміються вектори розгортання майбутнього стосовно ймовірності наповнення його певними подіями, що оцінюються з позиції бажаності (небажаності) настання цих подій або їх наслідків, поділ їх на такі, які бажано, щоб відбулися, та такі, настання яких є небажаним.

Головними показниками значущості події може бути показник масштабу і (або) тривалості впливу події на життя людини, а також її здатність змінити хід життя. Наповненість життєвої перспективи визначається її інтенсивністю, подієвою насиченістю, тобто кількістю доленосних або важливих подій, які потенційно стануться за період, що оцінюється (від теперішнього до майбутнього). Прогнозовані (плановані та передбачувані) події, які розташовані за їх віддаленістю у часі та значущістю (тобто можливістю вплинути на подальше життя індивіда), утворюють часово-подієвий каркас життєвої перспективи.

Розглянуто основні площини вимірювання життєвих перспектив: біологічна перспектива існування (орієнтовна тривалість і якість існування) та соціальна перспектива. Життєва перспектива інтерпретується як спосіб прогнозування її суб’єктом свого майбутнього в соціальній, біологічній та проблемно-подієвій площині, внаслідок чого створюються когнітивні передумови для визначення життєвих цілей і стратегій. Життєва перспектива є одним з основних засобів саморегуляції індивідуального актора, являє собою результат його когнітивних зусиль щодо антиципації власного майбутнього.

Проблемно-подієвий підхід передбачає розгляд життєвих перспектив у розрізі як позитивних (відносно поставленої мети) майбутніх подій, так і небажаних обставин, що реально або потенційно створюють проблеми, які необхідно буде вирішувати індивіду.

  1. Кухта М.П. Соціальний потенціал старшого покоління як ресурс суспільного розвитку. Габітус. 2017. Вип. 4. С. 60–65.

  2. Тютюнник Н.С., Ігнатова О.А. Використання категорій “потенціал”, “капітал” і “ресурс” у соціально-економічних дослідженнях. Економіка промисловості. 2012. № 3-4 (59-60). С. 351–355.

  3. Лесечко М., Чемерис А. Соціальний капітал: проблеми розвитку й оцінки. Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: матеріали науково-практ. конф. / за ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. Київ: Вид-во УАДУ, 2001. С. 88–94.

  4. Сакрельцев И. Человеческий потенциал современного российского общества: социологический анализ. Саратов, 2006. URL: http://www.dissercat.com/content/chelovecheskii-potentsial-sovremennogo-rossiiskogo-obshchestva-sotsiologicheskii-analiz#ixzz5HSeinfpg

  5. Кухта М. Життєві перспективи людей старшого віку, що перебувають під соціальною опікою: досвід емпіричного дослідження. Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2017. № 2. С. 131–149.

  6. Головаха Е.И., Кроник А.А. Психологическое время личности. Киев: Наукова думка, 1984. 304 с.

  7. Сохань Л. Стратегія життя і стратегічний потенціал особистості. Соціальні виміри суспільства. 2016. № 6 (17). С. 362–369.

  8. Мартинюк І.О., КухтаМ.П. Специфіка побудови життєвих стратегій і перспектив представниками різних вікових груп. Вісник Національного авіаційного університету. Соціологія. Політологія. Історія. 2014. № 1. С. 34–40.

  9. Мартинюк І.О., Кухта М.П. Взаємозв’язок життєвих проблемі перспектив літніх людей: соціологічний аналіз. Соціальні технології: актуальні проблеми теорії і практики. 2015. № 67–68. С. 139–150.

  10. Ежов О.Н. Парадигма жизненного пути в зарубежной социологии. Журнал социологии и социальной антропологии. 2005. Т. VIII. № 3. URL: http://jourssa.ru/sites/all/files/volumes/2005_3/Ezhov_2005_3.pdf

  11. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. Санкт-Петербург: Питер, 2002. 720 с. URL: http://yanko.lib.ru/books/psycho/rubinshteyn=osnovu_obzhey_psc.pdf

  12. Jinmyoung Cho. Successful aging and developmental adaptation of oldest-old adults. Graduate Theses and Dissertations. Iowa State University: Ames, Iowa, 2011. 128 р.

  13. Jopp D., RottCh. Adaptation in Very Old Age: Exploring the Role of Resources, Beliefs, and Attitudes for Centenarians’ Happiness. Psychology and Aging. 2006. Vol. 21. No. 2. Р. 266–280. DOI:10.1037/0882-7974.21.2.266.

Повний текст