Creative Commons License
Ця робота ліцензується за міжнародною ліцензією Creative Commons Attribution 4.0 International License.

Знання та практики: діяльнісне конструювання відомого та невідомого (на прикладі правової обізнаності)

319
11
Стаття(УКР)(.pdf)

Здійснено теоретико-методологічно та емпірично обґрунтовану концептуалізацію зв’язку між знанням і практиками, з точки зору діяльнісного конструювання відомого та невідомого.

Проаналізовано, з одного боку, концепції Дж. Дьюї, Д. Юма, Е. Гуссерля, А. Шюца, А. Лефевра, зі спробою концептуалізувати зв’язок між практиками та знанням, з іншого – запропоновано власну концепцію знаннєвих протоколів, з посиланнями на розробки Л. Вітгенштейна, П. Штомпки, П. Бурдьє.

Показано співвідношення між протоколами, а також між дією та актором. З позицій соціології знання доведено, що головним чинником структури знання, яким володіє соціальний актор, є його життєві практики (як загальноприйняті алгоритми дії). На прикладі правової обізнаності харків’ян показано наявність латентних факторів загальної структури типового знання соціального актора в будь-якому суспільстві. Продемонстрований зв’язок між обізнаністю, практичною включеністю, знаннєвими структурами, оціночним та емоційним ставленням. Доведено ситуативність зазначених латентних факторів для будь-якої сфери людської діяльності за наявності аналітично виокремлених протоколів взаємодії.

На прикладі практичної включеності органів юстиції до повсякденності та практичного знання харків’ян продемонстровано, що масова свідомість повсякденних акторів сформована, насамперед, їхніми практиками, правовим “буттям”, безпосередніми контактами з органами юстиції, – з одного боку, універсальністю та затребуваністю їхніх послуг – з іншого. Автор вибудовує факторну модель, в яку включає участь у формальних практиках, реалії повсякденності та сутяжництво. Саме ці три фактори впливають на знайомство та обізнаність повсякденних акторів про органи юстиції. При цьому зазначено, що важливою частиною будь-якого знання є не тільки відоме (як таке, що допускається для осмислення, дії, дискутування), але й невідоме. Зроблено висновок, що порядок організації знання (протоколи) є обов’язковим елементом функціонування будь-якого суспільного порядку.

  1. Головаха Е.И., Панина Н.В. Социальное безумие: история, теория и современная практика. Киев: Абрис, 1994. 168с.

  2. Рущенко И. От “криминальной революции” к “криминальному обществу”. Социология: теория, методы, маркетинг. 2014. No 2. С. 3–22.

  3. Барановский Н. Социально-правовая система предупреждения преступности: концептуальные основания закона. Социология: теория, методы, маркетинг. 2013. No 4. С. 79–95.

  4. Васильєва Т. Поняття правосвідомості у дисциплінах соціогуманітарного корпусу. Вісник Львівського національного університету імені Івана Франка. Серія соціологічна. 2010. No 4. С. 77–82.

  5. Атоначчіо О., Титтл Ч., Титтл Р. Моральність, самоконтроль та злочинність. Вісник Львівського національного університету імені Івана Франка. Серія соціологічна. 2009. No 3. С. 84–101.

  6. Марусяк Т. Когнітивний компонент правосвідомості: спроба соціологічного дослідження. Вісник Львівського національного університету імені Івана Франка. Серія соціологічна. 2012. No 6. С. 233–243.

  7. Герасіна Л.М. Актуальні політико-правові практики в соціополітичному просторі України. Український соціум. 2011. No 1. С. 167–176.

  8. Волков В.В., Хархордин О.В. Теория практик. Санкт-Петербург: Изд-во Европейского университета в Санкт-Петербурге, 2008. 298с.

  9. Волков В.В. Оконцепции практик в социальных науках. Социологическиеи сследования. 1997. No 6. С. 9–23.

  10. Штомпка П. В фокусе внимания повседневная жизнь. Социологические исследования. 2009. No 8. С. 3–13.

  11. Юм Д. Трактат о человеческой природе, или Попытка применить основанный на опыте метод рассуждения к моральным предметам. Сочинения: В2-хт. Москва: Мысль, 1996. Т. 2. 799с.

  12. Дьюи Дж. Обычай и привычка. Интеракционизм в американской социологии и социальной психологии первой половины ХХ века. Серия: Теория и история социологии / РАН. ИНИОН. Центрсоциал. научн.-информ.исследований. Отд. социологии и социал.психологии. Москва, 2010. С. 84–97.

  13. Дьюи Дж. Общество и его проблемы. Москва: Идея-Пресс, 2002. 160с.

  14. Гуссерль Э. Логическиеи сследования. Картезианские размышления. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология. Кризис европейского человечества и философия. Философия как строгая наука. Минск: Харвест; Москва: ACT, 2000.

  15. Шюц А. Избранное: Мир, светящийся смыслом. Москва: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2004. 1056с.

  16. Лефевр А. Повседневное и повседневность. Социологическое обозрение. 2007. Т. 6. No 3. С. 33–36.

  17. Вахштайн В. “Практика” vs. “фрейм”: альтернативные проекты исследования повседневного мира. Социологическое обозрение. 2008. Т. 7. No 1. С. 65–95.

  18. Голіков О.С. Що можна і що не можна змінювати в соціальному: до поняття протоколу (за результатами якісного дослідження). Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія “Соцологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи”. 2017. Вип. 38. С. 13–19.

  19. Дьяков А.А. Теория практик: социально-философский потенциал концепции. Известия Саратовского университета. Сер. Философия. Психология. Педагогика. 2011. Т. 11. Вып. 1. С. 8–12.

  20. Витгенштейн Л. О достоверности. Вопросы философии. 1991. No 2. С. 67–120.

  21. Витгенштейн Л. Культура и ценность. О достоверности. Москва: АСТ, Астрель, Мидгард, 2010. 256с.

  22. Штомпка П. Социология социальных изменений. Москва: Аспект Пресс, 1996. 416с.

  23. Болтански Л., Тевено Л. Социология критической способности. Журнал социологии и социальной антропологии. 2000. Т. 3. No 3. С. 66–83.

Повний текст