Міждисциплінарна модель поведінкового вибору та інструменти попередження делінквентності у повоєнні часи (архетиповий підхід)
Представлено міждисциплінарну модель поведінкового вибору. На її основі розглянуто механізми поведінкового вибору і підсумовано, що архетиповий підхід дозволяє охопити й об’єднати соціально-психологічний та біологічний підходи у процесі аналізу впливу різних факторів зовнішнього середовища на поведінковий вибір індивіда. Зокрема, розглянуто механізми виникнення та поширення делінквентної поведінки індивідів у кризових умовах. Припущено, що інертна в нормальних умовах і стійка до змін соцієтальна психіка стає більш пластичною в критичних умовах з високим ступенем невизначеності. Це полегшує адаптацію соціальної системи до нових умов в результаті унормування нової (успішної) у них поведінки індивідів, що формується на основі нових (швидко змінених) соціальних установок, цінностей, переконань і норм. Таким чином, прояви делінквентності у воєнні та повоєнні часи можна розглядати як побічний результат природного прагнення соціальної системи до стабільності у нових умовах зовнішнього середовища. Відповідно, попередження делінквентності стає способом унормування поведінки індивідів, що намагається повернутись у докризові умови, і одночасно фактором сприяння її адаптації до нових умов життєдіяльності. Зроблено висновок про те, що подолання деструктивних наслідків війни лежить у площині корекції та оновлення соціальної структури як нового соціального середовища, що гармонійно вплине на поведінку індивідів відповідно до надбаних соціальних установок, цінностей, переконань і норм, які її визначають. За результатами аналізу розробленої моделі та визначених механізмів впливу на поведінковий вибір сформовано підходи до вибору практичних інструментів попередження делінквентності у повоєнні часи – колективних заходів за участі представників цільової аудиторії, а також запропоновано спосіб впорядкування їхньої колективної діяльності. Припущено, що предметом подальших досліджень може стати перевірка в реальних умовах дієвості та ефективності запропонованих заходів, вдосконалення методики їхнього проведення і вироблення критеріїв та методик оцінки отриманих результатів.
Merton, R. (2006). Social theory and social structure. Moscow: АSТ [in Russian]
Afonin, E.A., Bandurka, O.M., Martynov, A.Yu. (2008). Social cycles: a historical and sociological approach. Kharkiv: Tytul [in Ukrainian]
Ross, L., Nisbett, R. (1991). The person and the situation: perspectives of social psychology. New York: McGraw-Hill.
Donchenko, O.A., Romanenko, Yu.V. (2001). Deep regulatives of the psychopolitical everyday life. Kyiv: Lybid [in Ukrainian]
Zhukov, D.A. (2014). Wait, Who Leads? Biology of the human behavior and other animals: in 2 volumes. Moscow: Alpina non-fiction [in Russian]
Kelley, H.H. (1952). Two functions of reference groups. In G.E. Swanson, T.M. Newcomb, E.L. Hartley (Eds.), Readings in Social Psychology (pp. 410-414). New York: Holt.
Berne, E. (1966). The structure and dynamics of organizations and groups. New York: Grove Press, Inc.
Plakhtiy, Т.О. (2023). New generation political parties: theoretical and technological principles of their activity, procedure for creation and deployment: monograph. Lviv: Magnolia 2006 [in Ukrainian]